Олег Орлянський. Ізотопи, гіпотези та ядерні реактори
У природі найпоширеніші три ізотопи урану: Уран-238, Уран-235 та Уран-234. Ядро кожного з цих атомів містить 92 протони, а кількість нейтронів легко обчислити. В Урану-238: 238-92=146 нейтронів, в Урану-235: 235-92=143 нейтрони, а в Урану-234 – 142 нейтрони. В земних гірських породах усі три ізотопи перемішані. Атомів Урану-238 приблизно в 140 разів більше, ніж Урану-235, якого, в свою чергу, в 130 разів більше, ніж Урану-234. Тобто, в нашій трійці на кожен атом найлегшого ізотопу Урану припадає 140 • 130 =18 200 атомів найважчого. Це наче одна людина і заповнений уболівальниками стадіон „Динамо” ім. Валерія Лобановського в Києві. Здогадайтеся, за такої чисельної переваги, внесок якого ізотопу у радіоактивність більший? Важкого? Чи все ж таки легкого (не даремно ж запитують, напевне, якийсь підступ)? Виявляється, внесок практично однаковий! Період піврозпаду Урану-234 становить 246 тисяч років, а період піврозпаду Урану-238 – 4 мільярди 470 мільйонів років. Поділивши друге число на перше, знову отримаємо приблизно те ж саме число – 18 200! Виявляється, Атоми рідкісного легкого ізотопу розпадаються у стільки ж разів частіше, у скільки їхня кількість менша.
Поширити
Схожі публікації
Ігор Корч. „Зонд New Horizons: місія до Плутона”
Американський астроном Клайд Томбо, який відкрив Плутон у 1930 році, і не мріяв, що колись люди зможуть відправити до нього космічний апарат. Ідея місії до цієї планети виникла на початку 1990-х років, коли її першовідкривач був ще живий. У 1992 році 86-річний Томбо отримав несподіване повідомлення з Лабораторії реактивного...
Микола Станько. Таємниці колірних гармоній
Ми живемо у різнобарвному світі. Споконвіку вчені, філософи та художники прагнули пізнати природу кольорів, розташувати їх у певному порядку, виділити серед них основні, вміти вдало та гармонійно їх компонувати. Що таке колір? Колір – це одна з невіддільних ознак будь-якого предмета. Кольори можна тільки бачити, а тому дуже важко...
Євген Гайдай. Життя і безсмертя. Частина 2
У 1920–30-х роках американський біолог Чарльз Ліпман проводив досліди з вугільними породами. З них він виділяв бактерії, що могли бути „замуровані” там протягом мільйонів років. Як вважав сам Ліпман, бактерії не жили в таких умовах, а виживали. Сьогодні такий стан називається ангідробіоз – виживання організму в умовах сильного висихання.