Жива та нежива природа

Абетка вчителя

ЖИВИЙ ЧИ НЕЖИВИЙ

Усі природні тіла поділяють на живі та неживі. Усі штучні тіла – неживі. Наприклад, скеля, річка, Сонце – неживі, натомість кішка, ворона, ялинка, ромашка, мухомор – живі.

Ознаки, які відрізняють живе від неживого:

1. Будова живих організмів значно складніша, ніж неживих природних об’єктів.
2. Усе живе живиться, тобто отримує енергію із зовнішнього середовища. Живим організмам потрібні повітря для дихання, різноманітні речовини для того, щоб будувати своє тіло, і енергія (наприклад, сонячне світло) для всіх життєвих процесів.
3. Усе живе активно реагує на навколишній світ. Дерева скидають листя восени, соняшник повертає „голову” за сонцем, коріння тягнеться до води. Що й казати про тварин, які можуть бігати за здобиччю або ховатися від небезпеки!
4. Усе живе розвивається. Не просто росте (рости може й кучугура снігу), а змінюється. Насіння, яке потрапило у ґрунт, скидає оболонку і випускає коріння. З’являється стебло, гілки, листя. Людина впродовж життя теж змінюється.
5. Усе живе розмножується. Кожен живий організм намагається залишити потомство. Якби не це, життя на Землі давно б щезло. Адже все живе рано чи пізно помирає.
6. У кожному організмі записана інформація про те, яким повинно бути його потомство. З жолудя може вирости лише дуб, і ніколи – береза або ромашка.
7. Щоб вижити, усе живе пристосовується до навколишнього середовища і бореться за своє життя. Так, наприклад, тварини холодних країв мають теплу шерсть, а пустельна рослина саксаул – десятиметрове коріння, яке добуває воду. Страус дуже важкий, щоб літати, зате має сильні лапи і швидко бігає. А у людини розвинувся головний мозок, який допомагає їй знаходити вихід із найскладніших ситуацій і пристосовуватися до навколишніх умов.

Наукова казка

КАЗКА ПРО ВЕДМЕДЯ I СТАРИЙ ДУБ

Зупинився якось Ведмідь біля Старого Дуба та й став об кору свої кігті гострити. На стовбурі дерева залишалися глибокі рівчаки. Настрій Ведмідь мав гарний, тому він виліз на дерево – і давай на ньому гойдатися. Дерево почало рипіти. Здавалося, зараз зламається.

– Ох! – раптом почулося.

– Ти що або хто? – запитав Ведмідь.

– Я Дуб, – відповіло дерево.

– Дубе, чому ти зітхаєш? – здивувався Ведмідь. – Хіба тобі боляче? Ти ж неживий.

– Чому ти вирішив, що я неживий? – настала черга здивуватися Дубу.

– Не рухаєшся, стоїш на одному місці, мов камінь, – відповів Ведмідь.

– Так, я не блукаю лісом, як ти, і не літаю, як птах, але, на відміну від каменя, я рухаюся. Я постійно повертаю свої листочки та гілочки до сонячного світла. Цей рух непомітний. Так рухаються усі рослини, – пояснило дерево.

– Усі живі дихають, – не здавався Ведмідь. – Я для цього маю ніс, а у тебе його немає, тому ти неживий.

– Хоч я не маю носа, але я дихаю крізь маленькі отвори, які є на поверхні моїх листочків, – пояснив Дуб.

– Живі живляться, – нервував Ведмідь. – Я, наприклад, їм ягоди, корінчики, личинки, черв’яків, мишей. А ти? Скільки пташок на тебе сідають – хоч когось ти з’їв?

– Своїм коренем я вбираю з ґрунту воду і мінеральні солі – це називають мінеральним живленням. Решту потрібних речовин я утворюю самостійно під впливом світла, – терпляче відповів Дуб.

– Усі живі ростуть та розмножуються. Колись я був маленьким, а тепер поглянь, яким велетнем став – скоро своїх ведмежат буду мати. А ти хіба здатний розмножуватися? Рослини не-жи-ві, – зробив висновок волохатий.

– Років сто тому я був паростком, який ти міг би розчавити, наступивши лапою, а тепер я вищий за тебе, а кожну осінь на моїх гілках дозрівають жолуді. Там, куди вони падають, виростають молоді дубочки – це мої діточки. Я такий самий живий, як і ти.

– Я вважав, що живими є тільки тварини і люди, – виправдовувався Ведмідь.

– Живими також є рослини, гриби і бактерії. Вони всі дихають, рухаються, ростуть, розмножуються. Неживими є камінь, вода, повітря, пісок, Сонце, Місяць, планети, – підсумував суперечку Старий Дуб.

Замислився Ведмідь, зліз із дерева і сказав:

– Не варто тебе без потреби ламати. Усе живе має право жити.

Після бесіди із розумним деревом клишоногий повільно пішов лісом. Тепер він знав, чим відрізняються живі тіла природи від неживих, і уважно спостерігав за всіма живими істотами, що траплялися на його шляху.

Марина Яремійчук

ЗАПИТАННЯ ВІД ЛАПУНІ

• Чи правильний вислів: усе, що рухається, – живе?
• Маленька бурулька на даху за добу виросла і стала великою. Чи можна сказати: бурулька росте, тому вона жива?
• Які рухи здійснюють рослини? А хто допомагає рухатися їхньому насіннячку?

Матеріали до уроку

• „КОЛОСОЧОК” № 17/2012 „Живий чи не живий?”;
• „КОЛОСОЧОК” № 2/2017 „Мандрівки рослин: віднесені вітром”.

МОРСЬКА ЗІРКА І НЕБЕСНА ЗОРЯ

Морська зірка – справжня хижачка! Вона поїдає всіх дрібних тварин, на яких натрапить. Живе у теплих морях. У нашому Чорному морі трапляється вкрай рідко, бо воно менш солоне і не таке тепле, як Червоне. У морської зірки сотні малесеньких ніжок, за допомогою яких вона пересувається дном. Вона рухається, живиться, а ще – розмножується і росте.

А тепер поглянемо на нічне небо. Як багато на ньому зір! Одну з них ми бачимо навіть вдень. Вона найближча до нас – зоря Сонце. Без світла і тепла, яке випромінює Сонце, не було б життя на Землі. Але Сонце та інші зорі у Всесвіті не ростуть, не харчуються і не дають потомство.

Ігри та завдання

Гра 1. „Завітай у казку”.

Пасивна гра, але активне слухання казки.

Скажіть дітям, що будете читати „Казку про Ведмедя і Старий Дуб”.

Наголосіть, що герої казки – ведмідь (тварина) і дуб (рослина). Між ними виникла суперечка: Ведмідь вирішив, що дерево – неживе, а воно – живе!

Завдання дітей – уважно слухати казку і рахувати докази того, що дерево живе (загинати пальці). Налаштуйте дітей: після того, як прочитаєте казку, усі заплющують очі і піднімають догори руки з розчепіреними пальчиками. Пальчиків стільки, скільки було доказів дуба про те, що він живий. Потім діти пригадують докази.

Порада: на кожен доказ ви можете підготувати і показувати картинку, яка його ілюструє.

Гра 2. „Круг у долоньках”.

Обладнання: кружечок із картону (r = 2 cм), на якому з одного боку написано „жива природа”, з іншого – „нежива природа”. Замість написів можна використати кольори, наприклад, жива природа – зелений, нежива природа – жовтий.

Діяльність:

1. Діти сідають у коло.
2. Затисніть у долонях кружечок і передайте його у долоньки учаснику гри, який сидить поруч.
3. Учасник розкриває долоні і читає, що написано (або впізнає за кольором).
4. Якщо випав напис „жива природа” (зелений колір), то учасник називає тіло (об’єкт) живої природи, якщо випав напис „нежива природа” (жовтий колір) – тіло (об’єкт) неживої природи. Кожен учасник висловлює думку про свій об’єкт: „Собака дихає, живиться, росте, рухається, дає потомство, помирає. Отже, собака належить до живої природи”, або: „Камінь не дихає, не рухається, не живиться, він руйнується, кришиться. Камінь належить до неживої природи”.
5. Учасник передає круг, і гра триває.

Гра 3. „Показуха”.

Обладнання: картки із зображенням тіл живої та неживої природи.

Діяльність:

1. Учасник гри отримує картку, думає, що може робити істота або як використовують об’єкт.
2. Кожен учасник шукає пару і розповідає (не показуючи картку) про свої міркування.
3. Інший учасник відгадує об’єкт за описом, і учасники міняються ролями.
4. Пара розходиться, і кожен шукає іншого співрозмовника. Гра триває, доки кожен учасник не зустрінеться зі всіма.

Порада: якщо хтось залишився без пари, візьміть участь у грі.

Гра 4. „Знайди когось, хто бачив” (КЛ8, 1–4).

Діяльність:

1. Кожен учасник отримує одну картку з аркушів додатка КЛ8.
2. Вільно рухаючись по класу, діти спілкуються і шукають того, хто бачив об’єкт, зображений на малюнку.
3. Учасник запам’ятовує або записує на картці, хто бачив його об’єкт. Треба знайти хоча б одну особу до свого об’єкта. Але що більше – то краще.
4. По завершенні гри кожен учасник називає імена однокласників, які бачили об’єкт (явище), зображений на його картці.

Порада: обговоріть, які об’єкти належать до живої природи, а які – до неживої, і чому. Цю гру можна використати для знайомства дітей у класі.  Якщо ви хочете, щоб діти записували імена однокласників на картках, зробіть ксерокопію.

Гра 5. „Склади речення”.

Обладнання: два кубики різних кольорів, на гранях першого назви тіл живої природи, на гранях другого – неживої (або відповідні картинки).

Діяльність:

1. Діти сідають у коло.
2. Учасник підкидає одночасно два кубики і називає, що випало.
3. Складає одне речення з цими двома словами.
4. Кубики підкидає наступний учасник, і гра триває.

Порада: щоб збільшити кількість названих тіл живої та неживої природи, можна додатково зробити чотири кубики (по два кожного кольору). Дитина вибирає кубики двох різних кольорів.

Гра 6. „Передай іншому”.

Обладнання: м’яч.

Діяльність: учасники по колу передають м’яч, називаючи тіла живої природи. У якусь мить учасник називає тіло неживої природи, і відразу рух м’яча змінюється (саме цей учасник передає м’яч у протилежному напрямку). Тепер усі називають тіла неживої природи.

Порада: цю вправу зручно проводити із половиною класу. Стежте, щоб учні правильно називали тіла живої та неживої природи. Якщо хтось припустився помилки, гру варто зупинити і пояснити, у чому помилка.

Завдання. Прочитай опис морської зірки і небесної зорі (МУ). Яка з них – жива, а яка – ні? Чому?